Історія життя

З нашим дорогим братом ми говоритимемо про боротьбу та недовіру Богові, яка часом приходить у наше життя в момент випробувань.
Що робити, коли всі навкруги проти нас і по-людськи ми безсилі це змінити? Як повірити Господу та Його Слову всупереч тому, що відбувається у видимій сфері?
– Я почав випивати у 20 років. Сам по собі я людина сором’язлива. Тому сто грамів алкоголю робили мене більш розкутим, цікавим для інших.
До тридцяти років думав, що можу будь-якої миті покинути й зупинитися. У мене була сім’я. Але поступово став помічати, що мене цікавить тільки одне – де б знайти алкоголь, щоб напитися і уникнути реальності.Бог знайшов мене о четвертій годині ранку. Я лежав у брудній калюжі пізньої осені і кричав у небо: «Господи! Або убий мене, або зроби щось зі мною!» На той момент я вже чинив дві спроби суїциду. Одна із яких – вдала: я помер у швидкій допомозі. Але Бог розпорядився інакше. Коли я прийшов до тями, у мене була сильна депресія. Я подумав, що вже настільки грішний, що мене навіть на той світ не беруть. До тридцяти восьми років я втратив і пропив усе, що можна було.Моя мама одного разу сказала: «Краще б я одного разу оплакала тебе, ніж день у день бачити твою загибель».

– Ти був справжнім алкоголіком. У тридцять ти зрозумів, що залежний, а в тридцять вісім лежав у калюжі і кричав у небо. Ці вісім років були, мабуть, найжахливішими у твоєму житті?

– Так, я хотів би їх забути, але дякую Богу, що пам’ятаю, звідки Він мене дістав. Тільки Йому це було під силу. У мене були постійні запої, два-три дні я міг відлежатися, а потім усе починалося наново. Неодноразово кодувався. Мене вистачало щонайбільше на тиждень. Мені навіть ночами снилося, як я купую пляшку горілки і п’ю з горла.Сам я родом із Росії, народився і виріс у Підмосков’ї, містечку Руза. Більшість моїх однокласників уже померла, так і не зумівши вирватися з алкогольного полону. Сім’я моя розвалилася, на роботі я довго не затримувався, сенс життя та його цінність були для мене втрачені. Намагаючись втекти від себе, я опинився в Україні. Тут жила
моя сестра, яка також була в алкогольній залежності. Але вона мала доньку, яка ходила до «Церкви на Кар’єрній», тоді якраз починалося служіння вуличним дітям. Якось вона запросила нас із сестрою піти з нею на служіння.

– Твоя племінниця, яка через ваш спосіб життя змушена була жити на вулиці, привела вас до церкви. Якими були перші твої враження?

– Я не міг усидіти, у мене дуже боліла голова, хотілося курити. Адже я навіть не пам’ятаю, коли почав курити і вже не вірив, що зможу покинути. Ми із сестрою прийшли тверезі, але в стані похмілля. Відсиділи до кінця. Я нічого не зрозумів із почутого, але знав, що це те місце, де я знайду вихід.На той час у цій церкві вже діяв християнський центр реабілітації. Коли я після служіння поспілкувався з хлопцями, які там перебували, я був дуже здивований їхньою щирістю. Вони щосили намагалися показати мені на прикладі своїх свідчень, що вихід є. Я повірив їм і вирішив спробувати змінити своє життя – залишився в ребцентрі.

– Сама собою реабілітація не може допомогти людині, якщо вона не захоче звільнитися. Було багато випадків, коли люди приходили, а потім йшли. І нічого в їхньому житті не відбувалося, бо вони не хотіли змін. Хочеться сказати нашим читачам: зміни можливі й Бог сильний вас змінити. Але ви маєте цього захотіти.Костю, ти залишився в ребцентрі. Що було далі?

– Цього ж дня Бог вчинив мені ще одну милість, що стало великим дивом. Брати молилися за одну людину, яка, як і я, уперше прийшла до церкви, і під час цієї молитви я отримав свободу від куріння. Відчув, що вільний, що Бог дає силу протистояти. Це було для мене дуже яскравим свідченням Божої могутності, бо я не уявляв собі, як можу жити без цигарок.– А ти не боявся, що тебе сильно тягтиме до алкоголю?

– Після цієї молитви я відчув захист та зрозумів, що в церкві можу знайти допомогу. Та і спілкування з братами давало мені силу.Пам’ятаю день, коли я пережив Божу любов до мене. Була ранкова молитва, хтось грав на гітарі. Ми співали, хто як міг, була домашня атмосфера. Брати пояснили мені, що потрібно зробити, щоби примиритися з Господом і мати в Ньому справжню свободу – треба визнати свої гріхи. Я послухався, схилив коліна, помолився. Нічого надпри
родного не відчув. Але поступово Бог почав давати мені якісь ознаки, Він по-особливому торкався моєї душі, даючи переживати Його любов до мене. І через короткий час я зрозумів, що хрещений Духом Святим: я заговорив іншими мовами.
– Бог дав тобі покаяння та силу протистояти гріху. Він не вбив тебе, як ти просив, а подарував життя. Ти став частиною церкви, частиною служіння, почав допомагати хлопцям, які приходили з такими ж проблемами. Знаю, що ти намагався відновити свій колишній шлюб, але став чужим для своєї дружини. А як мати сприйняла зміни, які відбулися в тобі? Вона не подумала, що ти потрапив у секту?
‍
– Ні. Вона була дуже рада. Але їй, як і моїй колишній дружині, після стількох років горя та страждань важко було знову довіряти мені. Я вибачився перед нею, перед дружиною та дочкою. І в цьому Бог явив Свою велику милість до мене.Я завжди дуже боявся, що коли мама помре, я пропаду. Через якийсь час вона захворіла, і я поїхав до неї в лікарню. Бог так зробив, що двадцять хвилин у палаті не було нікого, попри те, що був час ранкового огляду. Ми залишилися самі, і мама попросила за неї помолитись. Ми звершили молитву. Це були наші останні хвилини разом. Прийшов лікар, ми попрощалися з нею очима, і я вийшов у коридор. Тоді Дух Святий дав мені таку втіху від усвідомлення, що вона тепер із Ним, з Отцем. Я радів і намагався пояснити це рідним, але вони подумали, що я збожеволів.– Бог добрий та вірний. Навіть коли нам здається, що щось йде не так – Він залишається вірним, тому що Себе зректися не може. Він благословив тебе, дав хорошу сім’ю, прекрасну дружину, чотирьох дітей йде чудово. Але несподівано у твоєму житті відбувається те, чого ти не міг уявити. Ти потрапляєш у автомобільну аварію. Я їхав на зелене світло, і машина, яка їхала іншою вулицею, вдарила мене в бік. Водій сам зізнався, що винен, їхав червоним. Але потім з’ясувалося, що він віз родичку прокурора. І коли цей прокурор приїхав на місце аварії, свідчення одразу змінили. Знайшлися «свідки», які нібито бачили, як я їхав на червоне світло, а вони – на зелене. Потім мене відправили на огляд, і я пішов складати аналізи на наявність в організмі алкоголю та наркотичних засобів. Мені сказали прийти за сім днів. Після цього часу мені видали довідку з результатом того, що в моїй сечі було виявлено кокаїн. Я сказав: «Хлопці, невже ви Бога не боїтеся?» На що отримав пряму відповідь: «Ми не боїмося Бога, ми боїмося прокуратури».Ми поїхали до лікарні, де спробували дізнатися, що можна зробити в такій ситуації. Але нам сказали, що вже надто пізно. Кокаїн виходить через дві години з крові та через три доби із сечі. Тобто довести ми нічого не зможемо, тільки гроші даремно витратимо.

– Виходить, тобі спеціально призначили прийти за сім днів, коли вже повторний аналіз провести неможливо. Хоча, як ми вже потім дізналися, результати мали віддати за дві години. Якою була твоя реакція?

– Мене приголомшило те, що людей абсолютно не цікавить твоя подальша доля.

– Ти був зовсім безпорадний. Ти не міг довести, що не вживав кокаїну. Довідки свідчать, що вживав. У тебе четверо дітей, а тебе збираються ув’язнити на чотири роки. Потім ще треба довічно виплачувати компенсацію людям, які принесли довідки, що вони нібито травмувалися. А як потім пояснити дітям, що ти справді не винен? Адвокат також сказав, що нічим допомогти не може. Розкажи, як Бог почав виводити тебе із цієї ситуації?

– Дякую за молитви церкви. Це справді сім’я. Усі дуже швидко відгукнулися, зібрали суму грошей, щоб я міг зробити такий самий аналіз у Москві, результат якого не залежить від терміну давності.У лихоліття церква стала за Костю в проломі: молитовно, допомогла фінансами, підтримала. У Москві йому роблять повторний аналіз, який не підтверджує наявність наркотику в його організмі. Окрилений Костянтин повертається додому, але суд відмовляється прийняти дані експертизи, мотивуючи свою відмову тим, що єдиний результат аналізу, який вони приймають до розгляду, може бути зроблений лише в Україні в тій самій лабораторії, де нібито в нього знайшли кокаїн (ред.).– Якби ти був один, без церкви, без Бога, що б ти робив у такій ситуації?
– По-людськи був лише один вихід – уникнути цих проблем, накласти на себе руки. Я відчував сильний тиск, ця ситуація не вирішувалася не місяць і не два, а дуже довго. Ніхто нічого не міг зробити, ми стукали у всі інстанції, але було закрито.

– Дорогі читачі, церква має не лише молитися за потреби. Віра має бути дієвою. Й у випадку з Костянтином церква, у якій він знаходиться, слава Господу, відгукнулася і почала не лише молитися, а й діяти, захищати його. Люди знайшли адвокатів, телевізійників, фінанси. Бог розташував їхнє серце зняти сюжет для програми «Критична точка», яку пустили в ефір. Це послужило тому, що ті, хто хотів несправедливо засудити тебе та зіпсувати тобі життя, почали потихеньку зупинятися у своїх намірах.Скажи, у момент хаосу, коли всі двері були зачинені, коли про тебе говорили відверту брехню, а ти нічого не міг змінити, ти вірив, що Бог заступиться за тебе? Чи готувався сісти до в’язниці?

– Коли проводили повторну експертизу, абсолютним винуватцем було визнано іншу сторону. Адміністративний суд виніс мені виправдувальний вирок. Здавалося б, ось він, успішний результат справи. Але потім усе стихло. Після цього я чітко зрозумів: якщо Бог це не вирішить – ніхто не вирішить. Люди нічого не можуть зробити, тільки в Господа вирішення моєї проблеми.
‍
– Дорогі друзі, як часто буває, що людину несправедливо звинувачують, і всі довкола впевнені в її провині. І лише Бог знає, що це звинувачення є несправедливим. Як важко в такий момент довіритися Господу, адже так хочеться виправдатись, довести свою невинність.Костю, як твоя дружина реагувала на те, що відбувається? Вона вірила твоїм словам чи тому, що про тебе говорили інші?

– Це був сильний удар для неї. Але вона була впевнена в моїй невинності, весь час перебувала зі мною, підтримувала морально та молитовно.

– Ти пройшов через серйозні випробування завдовжки два роки. Але Бог залишився вірним, Він вивів у світ твою правду. Щоб ти хотів сказати людям, яких сьогодні також несправедливо звинувачені?

– Можливо, ви очікуєте більшої участі з боку інших чи допомоги, але не отримуєте цього, головне – не закривайтеся в собі, не уникайте спілкування. І якщо ви в церкві, не залишайтеся самі, говоріть із вашим пастором, зі служителями, не залишайтеся наодинці зі своїми проблемами.

– Навіть якщо ви зовсім одні і вам ніхто не вірить, але ви знаєте, що не робили цього, пам’ятайте – Ісуса також несправедливо звинувачували. Багато праведників проходили таким шляхом. Шукайте захисту в Господа, і Він захистить вас! Друзі, коли вас несправедливо звинувачують, коли на вас вішають усілякі ярлики, завжди хочеться виправдатись. Але краще в такий момент просто скажіть Господу в молитві: «Якщо Ти мене не виправдаєш, якщо Ти не виведеш мою правду у світло, то ніхто цього не зробить». Ми помолимося за наших читачів, кого несправедливо звинуватили, хто зараз проходить шляхом такого випробування. Це шлях довіри до Бога. Коли на вас вішають різні звинувачувальні ярлики, то хочеться кричати, що ви не винні, що не робили цього, але вам ніхто не вірить. Знайте, є Бог, Який сильний вивести у світ вашу правду і справедливість, як опівдні. Але є одна умова – довірте Йому свій шлях, підкоріться і сподівайтеся на Нього.