Біографія пастора Юрія
Біографія пастора Юрія
У дім молитви його привели родичі. До реабілітаційного центру Юра потрапив, маючи 10-річний стаж наркоманського життя. Спочатку неохоче розповідав про себе, все придивлявся, чекав якогось «підвоху».
«Я розумів, що моє життя вже йде до свого кінця і замислювався над тим, що нічого хорошого, в принципі, у ньому я не бачив. Після смерті батька з 16 років весь вільний час я проводив на вулиці. Це була середина 90-х, коли старі ідеали вже пішли, а нові ще не сформувалися. Наш світогляд формували закордонні фільми з кримінальною романтикою, — згадує Юрій. — Тому, коли постало питання, як заробляти на життя, я обрав найпростіший спосіб — приєднався до банди рекетирів. Легкі гроші відчинили переді мною двері дорогих магазинів, ресторанів, різноманітних закладів. Але дуже швидко це набридло».
Йому хотілося чогось особливого. Так у життя Юрія прийшли наркотики. Як і будь-який наркоман, Юра почав швидко деградувати.
«Слава Богу, в нашій родині були віруючі родичі — брат моєї бабусі та його дружина запросили мене прийти до Дому молитви. Вони розповіли, що є реабілітаційний центр, де такі люди можуть отримати допомогу та врятуватися. До цього, звичайно, вже було багато спроб порвати з наркотиками: лікарні, різні знахарі тощо. У неділю на служінні я вийшов наперед і покаявся, а в понеділок прийшов поселятися вже в ребцентр. Думав, місяць-другий посиджу, трохи відпочину».
Юрій не вірив, що тут йому зможуть допомогти, але незабаром переконався, що Бог справді змінює людей.
«Спочатку я думав, що в ребцентрі, як і в будь-якому чоловічому колективі (в армії чи у в’язниці, наприклад), все підпорядковане закону сили. Думав: треба показати, що я сильний і не гнутиму шию — тоді все буде нормально. Тому я був напоготові, — з усмішкою згадує Юрій. — Серед братів я роздивився (за наколками та іншими ознаками) такого ж, як сам. Почав з ним обережно спілкуватися, очікуючи від нього якоїсь неприємності будь-якої миті, але помилився. Ця людина з радістю почала служити мені: зробила чай, провела екскурсію ребцентром, допомагала у всьому, у чому потрібно було. Інші хлопці теж виявилися приємними людьми».
Минуло трохи часу, і Бог торкнувся серця так, що Юра вже не думав, чи варто повертатися. Він став вільною людиною. Пізніше дізнався, що у селі Почуйки на Житомирщині (місце розташування одного з ребцентрів) мешкають його віруючі родичі, які весь цей час за нього молилися. Сила молитви зробила з втраченого хлопця нову людину.
Таким його зустріла та полюбила майбутня дружина — Алла, яка за фахом лікар. Сьогодні Юрій — пастор церкви «Скинія». Разом зі своєю дружиною Аллою вони виховують трьох чудових дітей: синочка з біблійним ім’ям Марк та доньок — Катю і Владу.
У дім молитви його привели родичі. До реабілітаційного центру Юра потрапив, маючи 10-річний стаж наркоманського життя. Спочатку неохоче розповідав про себе, все придивлявся, чекав якогось «підвоху».
«Я розумів, що моє життя вже йде до свого кінця і замислювався над тим, що нічого хорошого, в принципі, у ньому я не бачив. Після смерті батька з 16 років весь вільний час я проводив на вулиці. Це була середина 90-х, коли старі ідеали вже пішли, а нові ще не сформувалися. Наш світогляд формували закордонні фільми з кримінальною романтикою, — згадує Юрій. — Тому, коли постало питання, як заробляти на життя, я обрав найпростіший спосіб — приєднався до банди рекетирів. Легкі гроші відчинили переді мною двері дорогих магазинів, ресторанів, різноманітних закладів. Але дуже швидко це набридло».
Йому хотілося чогось особливого. Так у життя Юрія прийшли наркотики. Як і будь-який наркоман, Юра почав швидко деградувати.
«Слава Богу, в нашій родині були віруючі родичі — брат моєї бабусі та його дружина запросили мене прийти до Дому молитви. Вони розповіли, що є реабілітаційний центр, де такі люди можуть отримати допомогу та врятуватися. До цього, звичайно, вже було багато спроб порвати з наркотиками: лікарні, різні знахарі тощо. У неділю на служінні я вийшов наперед і покаявся, а в понеділок прийшов поселятися вже в ребцентр. Думав, місяць-другий посиджу, трохи відпочину».
Юрій не вірив, що тут йому зможуть допомогти, але незабаром переконався, що Бог справді змінює людей.
«Спочатку я думав, що в ребцентрі, як і в будь-якому чоловічому колективі (в армії чи у в’язниці, наприклад), все підпорядковане закону сили. Думав: треба показати, що я сильний і не гнутиму шию — тоді все буде нормально. Тому я був напоготові, — з усмішкою згадує Юрій. — Серед братів я роздивився (за наколками та іншими ознаками) такого ж, як сам. Почав з ним обережно спілкуватися, очікуючи від нього якоїсь неприємності будь-якої миті, але помилився. Ця людина з радістю почала служити мені: зробила чай, провела екскурсію ребцентром, допомагала у всьому, у чому потрібно було. Інші хлопці теж виявилися приємними людьми».
Минуло трохи часу, і Бог торкнувся серця так, що Юра вже не думав, чи варто повертатися. Він став вільною людиною. Пізніше дізнався, що у селі Почуйки на Житомирщині (місце розташування одного з ребцентрів) мешкають його віруючі родичі, які весь цей час за нього молилися. Сила молитви зробила з втраченого хлопця нову людину.
Таким його зустріла та полюбила майбутня дружина — Алла, яка за фахом лікар. Сьогодні Юрій — пастор церкви «Скинія». Разом зі своєю дружиною Аллою вони виховують трьох чудових дітей: синочка з біблійним ім’ям Марк та доньок — Катю і Владу.
