Біографія пастора Артема

– Моя сімʼя нічим не відрізнялася від інших. Бога ми не знали, але святкувати великі християнські свята любили. Памʼятаю, чим зазвичай вони закінчувалися: скандали, випивка, бійки тощо.Я навчався у Львівському військовому інституті, мав стати офіцером. Але мене вигнали з 5-го курсу… Після цього я повернувся додому до Києва. Це були 90-ті роки, розпал злочинності. Усі мої колишні однокласники, друзі вже перебували в угрупованнях, мали гроші, машини, у принципі, усе те, чого я так прагнув і чого не вдалося досягти в стінах інституту.Мені завжди хотілося стати кимось видатним, але не виходило, і я вдався до наркотиків, бажаючи довести собі та іншим, що щось можу. Здавалося, що наркотик допоможе реалізуватися в житті, зробить мене «крутим», впливовим і відкриє переді мною нові перспективи. Насправді це був страшний обман, якого я зазнав, і протягом довгих 6 років намагався «тримати марку». Але на 7-му році вживання прийшов до усвідомлення того, що я просто банкрут, абсолютно зруйнований та обдурений. Усі мої соціальні звʼязки на той момент уже були втрачені, і єдині люди, кому я був потрібен, це були мої батьки, які продовжували боротися за моє життя.Але я боявся викриття. Боявся бути справжнім, видаючи себе за когось іншого. Насправді я був замкненою людиною.– Ще Шекспір сказав: «Весь світ – театр, і люди в ньому актори». Загалом, багато людей грають свою гру й не можуть бути собою, видають себе за когось. І це нормальний стан людини, яка не знає Бога. Але насправді це дуже болісно та страшно. І що більше людина себе обманює, тим гіршим стає її становище.Артеме, у тебе було все, щоб стати нормальною людиною, сімʼянином, офіцером, але чомусь вийшло інакше. Ти став наркоманом та злочинцем. Сім років ти намагався дурити самого себе. Але згодом зрозумів, що насправді ти – пусте місце, нікчема…– Так. Обставини склалися так, що треба було зізнатися батькам, приховувати далі було неможливо. Спочатку я розповів про це батькові, потім дізналася матір. І наступні три роки ми шукали вихід, намагалися боротися із цією проблемою всіма доступними засобами: медикаментозним лікуванням, поїздками до бабок, знахарів, екстрасенсів тощо. Але щоразу після чергового сеансу я розумів, що питання не вирішене.– Чи була в тебе надія на те, що ти виберешся із цього? Що ці методи тобі допоможуть?– У мене була надія лише на себе. Я настільки забрехався самому собі, що сам повірив у цей обман. Повірив, що зможу зупинитися самотужки.– Це називається омана. Ти починаєш брехати самому собі, спочатку знаєш, що це брехня, але потім, коли кілька разів «проковтнеш» її, починаєш вірити в це. Але результат завжди сумний. Артеме, 10 років наркотичної зале-жності, спроби стати «крутим» хлопцем завели тебе в глухий кут. Ніхто не хотів мати з тобою справи. Скажи, чи в моменти розпачу ти звертався до Бога, Якого ще не знав?– Так, але я почав звертатися до Нього після того, як на вулиці до мене підійшли віряни, які розповіли про Бога, про Того, Хто рятує.– Бог явив тобі справді велику милість. Ти навіть не звертався до Нього, але Він, бачачи твій занепалий стан, у Своїй любові та милості посилав до тебе посланців, посилав Своє Слово. Великий Господь! Такий характер Бога, Його серце. «Я став явним для тих, які Мене не шукали, знайшли ті, які про Мене не розпитували» (Ісаї 65:1). Здавалося б, як Його могли знайти люди, які не шукали Бога? Сам Господь прийшов до них. Дорогий друже, навіть якщо ти ніколи не звертався до Бога й читаєш зараз ці рядки, знай, Бог любить тебе й каже тобі, що вихід є. Він може показати його тобі, тільки поклич до Нього з глибини свого серця. Можливо, ти думаєш: «Моє життя закінчено, нічого змінити не можна», можливо, ти навіть вирішив звести рахунки із життям. Я кажу тобі, не роби цього! У Бога є любов і милість до тебе, і Він може все змінити, як зробив це в житті Артема, у моєму житті й у житті багатьох інших.Отже, Артеме, Бог посилає тобі назустріч вірян, які кажуть, що щось може змінитися. Ти вірив їм?– Спочатку вони просто набридали мені. Я не вірив їхнім словам. Потім мій товариш звільнився з колонії, де він увірував у Бога.
Я знав його раніше, знав, яким він був, за що був засуджений. Звільнившись, побачивши мій занепалий стан, він почав мені свідчити. Я побачив, наскільки він змінився, його слова, вчинки, очі… Це була вже не та людина, яку я знав раніше. Але він настільки набрид мені своїми розповідями про Бога, що щойно я помічав його на вулиці, то одразу обходив десятою дорогою. Ми жили в одному районі, і він почав заходити до мене додому, благовістити мамі. Так вона потрапила до церкви. Вона не знала Бога, не розуміла, що таке покаяння. Наприкінці служіння був заклик до покаяння, вона вийшла наперед. Але вийшла не каятися, а розвʼязувати свою проблему – молитися за сина. Пастор звернувся до неї, вірю, що це Бог через нього зробив: «А як ви, жінко, як ваше життя, як ваші взаємини з Богом?», на що вона сказала, що хотіла б їх мати. За неї звершили молитву, і після зборів вона зі служителями церкви вже була в мене вдома.Коли вони прийшли, я лежав у непритомному стані під впливом сильних знеболювальних пігулок. Розплющив очі, побачив незнайомих людей. Насамперед подумав, що це люди з міліції. Але дивовижний спокій моїх батьків дав мені надію. Вони запропонували помолитись. Пообіцяли домовитися про місце в реабілітаційному центрі. У понеділок, наступного дня, мали зателефонувати. Я чекав на цей дзвінок… У мене закінчувалися таблетки, розумів, що якщо щось не зміниться, то знову зіскочу з ліжка і втечу за наркотиком. Пролунав довгоочікуваний дзвінок. Зʼясувалося, те, що вони хотіли мені запропонувати, не вдалося здійснити. Памʼятаю, як усередині мене все обірвалося. Зникла остання надія на порятунок.– А ти був готовий їхати до ребцентру?– Так. Я вже повністю розчарувався в людях, які пропонували мені вихід. І від вірян не очікував такого. Але слава Господу, що наприкінці розмови слухавку на тому кінці передали іншій людині, яка не говорила про центр, але яка запросила мене на служіння. Це було молитовне служіння в підвалі, у церкві на вулиці Карʼєрна, 44. Я приїхав туди з батьком. Він залишився в машині, а я спустився вниз і побачив досить дивну картину: дві бабусі, пару людей, схожих на мене, і людина, яка вела молитву. Я сидів під впливом пігулок, мало що розумів, наприкінці служіння за мене звершили молитву. Небо не розкрилось, ангел не прилетів, але після молитви я зрозумів, що моє питання вирішене. Це був перший раз у моєму житті, коли я зрозумів, що щось змінилося, причому настільки серйозно, що пропав потяг до наркотиків. Ти, Рустаме, підійшов до мене після служіння і поставив запитання, чи хочу я жити. Це питання повернуло мене в реальність, я розумів, що якщо зараз поїду звідси, то не знаю, із чим я зіткнуся. Потрібно було відповідати чесно. Але віри в мене ще не було, я знав, що в мене вдома в батареї цілий пакунок таблеток, який треба забрати. Почав хитрити: «Мені треба поїхати забрати свої речі…» Але ти сказав: «Ні. Зараз або ніколи». «Ти не знаєш, що буде вночі, це буде реанімація!» – сказав я. А ти відповів: «Ти не перший і не останній. Бог сильний допомогти». Так я залишився в ребцентрі.Але спочатку я прийшов не для того, щоб шукати Бога, а щоб розвʼязати свою проблему – позбутися наркотичної залежності, того, що не міг побороти своїми силами. І я її одержав. Далі, під час проходження реабілітації, Бог почав щось робити в моєму серці. Я почав помічати вчинки людей, які не відповідали ні моїм принципам, ні моєму уявленню про Бога. Памʼятаю, як мені було погано вночі, й один брат сказав: «Розбуди мене, якщо не спатимеш, я молитимуся з тобою». Це не влізало в мою голову, я навіть не знайшов, що йому відповісти. Чому хтось не буде спати заради мене, негідника та наркомана?!Одного ранку я чергував на кухні, у двері постукали. Це була літня сестра, яка передала мені пакет зі словами: «Це вам, синочки!» Там був один батон і нічого більше. Я зрозумів, що це все, що вона могла дати. І заради кого? Заради негідників, які не заслуговують навіть на добре слово. Так я почав усвідомлювати, що тільки Бог може таке робити, що це Його милість та любов до мене!Але в кожному реабілітаційному центрі є свої правила, є відповідальні, які стежать за тим, щоб усе це дотримувалося. У нашому центрі був закон, який здавався мені абсолютно абсурдним – щосуботи всі реабілітанти мали сидіти в хорі та брати участь у співі. Зараз я розумію, що це мені потрібно було, Бог займався мною.В одну з таких субот у мене стався серйозний конфлікт із відповідальним братом. Мені здавалося, він поводився неправильно. Я не послухався його умовлянь, наговорив дурниць, сказав, що не піду на співанку. А якщо ти не підкоряєшся прийнятим правилам, тобі треба залишити ребцентр, хочеш ти цього чи ні. І я повернувся, і пішов до виходу. Чим ближче я підходив до паркану, тим більше моє серце наповнювалося страхом. Я хотів жити, але лишитися не міг. Розумів – якщо піду, то гордість не дасть мені повернутися назад. Опустивши очі, на іншому боці я побачив мураху, яка хаотично рухалася вперед. Несподівано мені прийшла шалена думка – якщо він зараз раптом зупиниться і забіжить назад за паркан, я залишусь. У той же момент мурашка розвернулась і побігла назад. Я розумів, що це зробив Бог. І мені довелося упокоритися і залишитися.– Дивовижно, як Бог може відповісти щирій людині! Писання говорить, що зі щирим Він чинить щиро (Псалом 17:26). Здавалося б, ти гідний того, щоб тебе вигнали, але Господь послав тобі таке одкровення! Ти залишився в центрі, і Він дав тобі щире покаяння, звільнив від наркотичної та демонічної залежності. Дав тобі чудову дружину, дітей. Але тепер я хотів би поговорити про одне з випробувань, через яке тобі довелося пройти, коли ти, будучи вірянином, охрещеним Святим Духом, попався на неправді. Ти сказав неправду про себе. Заради чого? Щоб знову виглядати кимось, тільки вже в церкві? Усі люди в цьому світі мають бажання бути кимось. І багато хто, приходячи до церкви, приносить це бажання із собою. Це принцип цього світу, який ми перетягуємо до церкви.Артеме, ти сказав неправду, яка потягла за собою іншу брехню і так далі. Схоже на снігову кулю. Ти думаєш, що збрешеш один раз, а диявол приводить тебе в такі обставини, що треба або продовжувати це робити, або каятися.– Біда не приходить одна. Так тривало не день, не два, а досить великий проміжок часу.Я тоді служив у ребцентрі й мені треба було розповідати людям, що Бог є великий, що Бог відповідає тощо. А мій звʼязок із Ним уже був втрачений. Я зайшов у глухий кут і розумію, що Бог допустив це в моєму житті.Був період, коли я вивчав Писання, читав, але настав момент, коли я набрався достатньо інформації, десь почув, десь прочитав і обзавівся «багажем» знань. Мені здавалося, що цим можна оперувати. Читання Слова змістилося з пріоритетного місця в моєму житті. А Біблія каже: «Твоє слово – світильник для моїх ніг, світло для моїх стежок» (Псалмів 118:105). Це гострий меч, який проникає до поділу душі й духу. Я почав шукати Бога. Через якийсь час Він промовив у моєму серці, попри те, у якому стані я був: «Сину мій! Стань до Мене ближче й тоді Я не кричатиму до тебе». Тоді я не зрозумів цих слів, але вранці, перечитуючи християнську літературу, мені трапилося місце, де говорилося, що вище за всяке Своє імʼя Господь звеличив Своє Слово! Я зрозумів, що Бог завжди був близько, просто я від Нього віддалився. Узяв Біблію і почав читати. Розгорнув 30-й розділ книги Буття, де описана історія з Яковом. Я тоді багато чого переглянув, зрозумів, що мій мотив пошуку Бога був неправильним, тому що мені хотілося надзвичайності одкровень, щоб знову якимось чином реалізувати себе.Коли Яків боровся з Богом, він питав у Нього: «Як твоє імʼя?» Під імʼям мав на увазі характер Бога, якась Його риса, дізнавшись яку, можна було потім цим «виблискувати». Й ангел відповів йому: «Навіщо тобі знати імʼя Моє? Твоє імʼя зміниться».Слово Боже почало виявляти мої серцеві наміри. Воно почало мене судити. Я не хотів бути ошуканцем, не хотів бути брехуном. Я просив у Бога благодаті й неодноразово приймав рішення піти й зізнатися у всьому перед братами-служителями. Навіть просив Господа вивести у світ мою брехню, бо в самого не вистачало сміливості зробити це. Але одного дня Бог дав мені сили, я не став відкладати, пішов і все розповів, стало легше.– Артеме, як ти думаєш, що було б, якби ти так і не розповів?– Думаю, мене вже не було б.– Диявол уже вкрав би тебе. Писання каже: «… Господь знає Своїх, а також: Нехай відступить від неправди кожний, хто прикликає Господнє Імʼя!» (2-е Тимофія 2:19) Любий друже! Можливо, ти говорив неправду, можливо, декілька разів каявся вдома й казав: «Господь! Пробач мені!» Але ти маєш сам прийти й зізнатися в цьому. Не чекай, що Бог дасть одкровення про це твоєму пастору. Врятувати загибле Ти маєш відступити від неправди. Найбільше вона боїться світла. А коли ми у світлі, кров Христа омиває нас. Любий друже, відступи від неправди, якщо ти сповідуєш імʼя Господа. Винеси її у світло. Можливо, ти думаєш, що після цього вогонь спалить тебе. Не бійся, він тебе не обпалить. Якщо ти хочеш винести щось у світло, Бог завжди буде на твоєму боці. Дехто вважає, що достатньо помолитися Богові й покаятися перед Ним. Але якщо цей гріх є у вашому житті, ви маєте винести його у світло. Підійдіть до свого пастора, служителя, духовного наставника, до того, хто любить Господа, і розкажіть. Так, це складно, вогонь горить усередині, але він не обпалить вас, якщо ви винесете все у світло. Якщо ж ні, то вогонь спалить вас. Тому що Бог є світлом, і немає в Ньому ніякої темряви!